Ілюзія змін

Home  >>  Статті  >>  Ілюзія змін

Ілюзія змін

21
Лис,2014

0

revolution_ukraine_demonstratorsПоволі ми наблизилися до річниці початку революційних подій, а отже можна і потрібно робити аналіз, висновки, прогнози. Серед всього «інформаційного поносу», який відбувається через першу річницю критика є, але вона рідкісна і є пошуком «крайнього» на кого б варто повісити провал Євромайдану. Сьогодні багато з тих, хто був чи досі є схибленим на Євромайдані діловито розповідають, що вони нічого й не очікували, але то брехня. Буквально в останній місяць люди почали усвідомлювати, що пройшов рік, а віз досі там. Саме за ці кілька тижнів з’явилося багато критики влади та революції, яку раніше називали провокаціями та вважали святотатством. Може тому акції, що відбувалися сьогодні були малолюдними, штучними і пріснуватими.

Важливо зазначити, що автор не був на київському майдані під час активних дій, а на львівському лише кілька разів як глядач. Попри це, я уважно стежив за цими подіями і сподівався на те, що люди таки викинуть старих політиків на смітник. Але тодішня опозиція змогла викрутитись і стати владою. Оскільки вони одного поля ягоди, то абсурдно було сподіватися на щось позитивне, але мало хто думав, що вони так згвалтують Україну. Тому люстрація не допомогла б, а тим більше через вибори, котрі легко фальсифікувати. Вони казали нам: «Вибори – найкраща форма люстрації». Вибори це ху*ова форма люстрації! Особливо, коли на них допущені всякі виродки. Але ж для нашої влади, яка себе нав’язала людям то друзі, куми, свати… Потрібно було вчасно викинути з сцени тих, хто зливав майдан, а тепер Україну.

Основною постреволюційною тезою було «українці стали іншими», але це просто ілюзія, яку вигідно підтримувати всім – народу, владі і ЗМІ. Насправді, змін майже нема. Є лише нові елементи й тенденції у суспільстві, які не мають суттєвого впливу. А от негативів купа, але я не бачу сенсу перераховувати куди скотилася наша країна за цей рік і скільки всього ми втратили. Згадуватиму тільки те, про що інші не говорять. Отож, у мене, напевно, щось і зором, бо я цих «інших українців» ніяк побачити не можу. Я ще під час тих подій стверджував, що нема міфічних людей, що «прокинулися». Кістяк революції – ті, хто були активними і до неї. Просто ці невеличкі групки об’єдналися і вийшла критична маса, що потягнула за собою баласт обивателів та просто зівак. У останніх мотивація була різна й часто вони просто хотіли стати частинкою історії. Маса приваблює індивідів силою, змогою відчути свою потрібність та братерство. Серед віп-революціонерів, кістяка і обивателів було дуже багато людей, які не є святими, а деякі свідомо були активними щоб потім використати це у своїй політичній кар’єрі. Певний час людей навіть змішували з багном, якщо виявлялося, що вони не були на майдані. Це щось типу «не служив – не мужик». Але коли революціонери почали масово дискредитувати свою репутацію брудними діями, то все менше людей цікавило де ти був під час революції.

Щодо патріотичності громадян теж все вигадано. Просто з’явилася мода на українську символіку, яка часом доходила до абсурду. Тільки з общєпанятнава на українську мову майже ніхто не перейшов ні після революції, ні після війни з Росією. На думку більшості – досить обвішатися символікою, вивчити кричалки та гімн і ти вже патріот. На тому непогано заробили бізнесмени і навіть діти. Влітку я був свідком розмови хлопців приблизно 4 і 7 класів, які поверталися після «робочого дня» на перехресті Стрийська-Наукова. Менший питав у старшого скільки їхня компанія хлопців заробила за день. Той відповів: «Біля 70 доларів. Нізащо». Якщо ви вірите у Миколая чи пасхального кролика, то скажете, що вони ж за всі ті гроші купували фарбу:) Аналогічно діяли алкосотні, що збирали гроші на майдані аби побухати. Їх кмітливіші колеги під час революції змогли отримати шалені гроші граючи на почуттях людей. Звичайно, була і позитивна діяльність, але не варто радіти масовому волонтерству і громадській активності. Колективна співпраця та взаємодопомога є нормальною поведінкою у критичних ситуаціях. Тепер це рух за інерцією і він стає все слабшим. Може вже б і згаснув, але війна підкинула дров.

Потрібно визнати, що український народ вкотре програв з власної вини. Скрябін співає «як лохів розвели за спинами». Вибачайте, але чому «як» і чому «за спинами»? Наш народ розводять постійно і весь бруд робиться відкрито. На тих же ж виборах результат був створений штучно і було багато брехні, але народ не хотів йти проти «наших хлопців». А вони не такі й легко йдуть проти людей. І роблять це тому, що народ не довів революцію до кінця. Фактично, Євромайдан теж був недореволюцією, як і Помаранчевий… Радикальність постійно гасила і влада, і опозиція. Ну а ЗМІ ухвалили переломне рішення – брехати на користь «наших хлопців» за прикладом російських колег. І найбільша проблема не у відсутності змін, а тому, що люди втратили можливість впливати на владу. Тепер державу очолює не пристарілий гопник з слабким інтелектом, а хитрий і корисливий олігарх, який зможе замаскувати свій режим позитивними ширмами. Він вже це не раз застосовував під час невеликих спроб почати нову революцію. Проти нього потрібна потужніша революція, але важко уявити причини для масових протестів. Якщо рік тому люди готові були вийти через підписання папірця про якусь безглузду асоціацію(яка, зрештою, нічого не дала нам), то тепер тисячі загиблих на війні, втрачені території та повний крах економіки не є достатнім стимулом. Якщо то була «Революція Гідності», то де ж та гідність зараз? Третя революція зараз можлива лише тоді, коли все буде настільки погано, що людям вже не буде що втрачати. Можливо, війна утримується штучно як найкращий гарант відсутності контрреволюції. А якщо коротко – ми всі стали заручниками. Рік тому самі посадили себе в клітку і дали ключі психопатам, які зараз нас катують. Тому й живуть по-новому тільки вони.

Чому ж багато людей не погодиться і все ж прагне святкувати? Бо для них це ностальгія за часом, коли вони відчули власну силу та зробили слід в історії. Більшість прекрасно знає, що революції 2004-2005 і 2013-2014 років були не дуже вдалими, але людям хочеться вірити у щось, мати чим пишатися зараз, а не лише історичним минулим. Українці справді прагнуть стати прикладом для інших країн та зробити якісь надзвичайні речі. Та свідомість нашого населення змушує робити багато помилок. Не знаю скільки ще потрібно революцій для появи адекватної влади в Україні, але поки ми маємо чергове покарання, яким був і Янукович теж. А поки чому б і не святкувати тим, у кого є мрія змінити Україну. Колись ми перестанемо набивати собі гулі й вона здійсниться.

Posted by | View Post | View Group
Comments are closed.