Неприємні тези про війну

Home  >>  Статті  >>  Неприємні тези про війну

Неприємні тези про війну

26
Лют,2015

0

Війна – це нормально
Більшість обурюється коли я кажу, що війна нормальне явище. Наші люди не бачили її так довго, що відвикли, але у світі війни відбуваються постійно і всюди. Може це цинічно звучить, але війни і хвороби завжди дозволяли хоч трохи сповільнювати перенаселеність, що насправді дуже важливо. Але якщо говорити суто про людську природу, то попри технологічний розвиток, в людях досі є тваринна сутність і війна є одним з способів її прояву. Попри всі байки про прогрес – у головах його нема. Ресурси і абстрактні цінності – це те, через що тисячі років ведуться воєнні конфлікти. І, на жаль, дуже сумнівно, що стабільний мир в Україні настане у найближчі 10 років.

Чому світу начхати?
Кожен з нас вже змалку бачив у новинах розповіді про війни у далеких країнах і здебільшого нам було все-одно хто там проти кого і скільки загиблих. Так і жителям інших країн начхати на нас і нашу війну. Не варто чекати допомоги. Як і в побутових конфліктах у громадських місцях, більшість просто дивитиметься і лише пару осіб після тривалих вагань візьмуться роз’єднувати двох ворогів. І таке закінчення не закриває проблему в більшості випадків. Можна ще довго говорити про міжнародну політику і її малоефективність, але це потребує окремої теми.

Адекватне вшанування
Звичайно ж, на війнах завжди є багато жертв, часто випадкових. Мені не відомо про випадки, щоб під час війни вшановували кожного загиблого солдата і вся країна була у постійному траурі з незначними перервами. Це абсурдно, бо не дає державі нормально працювати. Особливо веселитися не слід, але й дні тиші і траури не приносять позитивного психологічного ефекту. Та й це не дуже справедливо для тих, хто за кілька місяців вже може бути мертвим. Навіть після закінчення війн зазвичай не прийнято надмірно «жувати соплі», адже потрібно швидко відновити країну. Безперечно, смерть солдата є трагедією для сім’ї та його друзів, але це і все. Небайдужість влади і місцевих чиновників є лише показухою. Візьмемо банальний приклад – СРСР у Другій світовій. Чи вони б перемогли, якби довелося робити траур за кожними вбитими громадянами і солдатам чи їх родичам виплачувати відразу шалені гроші + давати земельні ділянки? Україна значно менша і в критичній економічній ситуації, а роздає гроші і землю на ліво і на право. Якщо й надавати компенсацію, то одноразову і аналогічну до зарплати з останнього місця роботи.

Фальшива мотивація
Чиновники люблять тепер говорити про конституційний обов’язок захищати країну. В теорії схема приблизно така: держава бере на себе обов’язок надавати своїм громадянам певний набір сервісів, одним з яких є безпека, яку забезпечують правоохоронні органи і армія. Громадяни ж в обмін на це зобов’язуються не порушувати закон, сплачувати податки і тд. Одним з обов’язків у багатьох країнах є військовий. При цьому, правила гри узгоджені між сторонами і зміни до них теж потребують згоди більшості. У нас їх змінюють як заманеться під «АТО». Також, правоохоронні органи(у яких надто багато працівників) майже не беруть реальної участі у війні. Ті, хто має належну підготовку далі займаються своїми брудними справами, а тепер ще й мають новий підробіток на мобілізованих. Знаю, що не одного мене бісять ці зажирілі хитрі виродки, що купили собі звання і тепер бояться воювати, бо знають, що їм там кінець. Коли котрийсь з таких починає говорити про патріотизм, обов’язок і справжніх чоловіків, то не в одного українця руки чешуться.
З обов’язком взагалі парадокс – по ідеї, за таке не мають давати компенсації. А знаєте чому солдатам потрібні подачки? Бо не було б кому воювати інакше. Нема ніякого патріотизму і самопожертви – це піар-технологія для вербування нового «гарматного м’яса». Вони притаманні одиницям. Всі інші повернувшись в тил (чи їхні родичі) відразу біжать вибивати свої тисячі й землю. Хвороблива любов до грошових компенсацій у наших людей була давно, але свого маразму досягла під час виплат загиблим на Майдані. Жадібність на першому місці, але ніхто про це не зізнається – вдавати з себе хороших на публіку є улюбленою забавою українців. Всі розповідають красиві історії про свою небайдужість до майбутнього України, але справжня мотивація часто зовсім інша. І це буде великою проблемою після війни – солдат купуватимуть олігархи і мафія для вирішення своїх питань. Звичайно, є і наївні дурні, які помирають там щиро вірячи, що роблять щось визначне. Цей типаж завжди є в українській історії і вони вважають вершиною патріотизму загинути за свою країну. А що буде далі з нею їх не цікавить чомусь. Тепер політики, ЗМІ та деякі громадяни прямо закликають помирати заради України. Це позиціонують як нормальне і навіть необхідне явище. Та насправді перед нами черговий приклад не просто мазохізму українців, але й втечі, знімання з себе відповідальності за долю країни. Коли покоління чи певна група людей не знає як змінити свою країну, то щоб не зганьбитися у них залишається один вихід – показово померти в бою і таким чином стати героями. Але чи є героїзмом безглузда смерть? І якщо постійно перекладати вирішення проблем на нащадків, то коли це закінчиться? Як показує історія, після таких масових самопожертв потрібно багато часу для появи нового покоління, що готове щось змінювати. Тільки от всі натикаються на старі граблі й самознищуються або не чинять вагомого опору при винищенні.

Герої?
Статусом «герой» наділяють таку кількість осіб, що це вже стає фарсом. Тому про справжність чи фальшивість українських героїв можна говорити дуже довго. Особливо, тих, кому це приписують у останні роки. Героями називають всіх, хто загинув на Майдані й начхати, що людина може там була випадково чи сама по собі мала безліч негативних рис. На думку сучасних українців, щоб стати героєм досить піти в армію чи бути вбитим ворогом. Помер молодим – треба поважати(чомусь), а на війні, то автоматично герой. Нікого не хвилює чи вбиті воювали бодай один день і чи не примусово їх потягли туди. Таке викривлене розуміння героїзму обурює. Виходить, що нікому не відомі хлопці, яких пристрелили на Майдані чи у АТО такі самі герої як Роман Шухевич, В’ячеслав Чорновіл та ін..? Чи може є якийсь абсурдний поділ на більших і менших героїв? Напевно, варто зупинитися й перестати вішати ярлики героя всім підряд. Це дуже серйозне звання, яке не здобувається просто так. Героїв не може бути багато. Очевидно, що варто вести мову про героїчні вчинки, дух або якось інакше вшановувати тих, хто загинув під час таких подій. Але сам факт смерті не робить людину героєм. Щоб загинути багато розуму не треба. Герой – це комплекс з багатьох елементів: вчинки, дух, світогляд… Тому дуже обурює коли починаються розмови з словами «найкращі сини», «цвіт нації», «герої», «справжні чоловіки» і тд. Крім брудної мотивації у багатьох з них ще й брудне або ніяке минуле. Можете взяти імена кількох випадкових загиблих чи живих солдат і подивитися їхні сторінки у соцмережах – більшість буде гопниками, неонацистами або обивателями, які нічого вагомого у житті не зробили і потенційно не могли б зробити у майбутньому. Ось і маємо, що вчора міг красти, бити людей, а потім вбили на війні(може і з власної тупості) і став героєм. Кому як, а мені було б бридко, якби сім’я якогось знайомого бандюка-гопника чи неонациста отримувала великі гроші попри все паскудство, що він робив у минулому, а в його честь назвали вулицю. Але це наша абсурдна реальність. Я неодноразово бачив як ці «герої» дуже п’яні матюкались і чіплялися до людей. Це ж наскільки треба було деградувати суспільству, щоб готовність воювати прирівнювати до героїзму.

Мобілізація до цвинтаря
Як юрист можу впевнено сказати, що мобілізація справді здійснюється на дуже сумнівних підставах і грубо кажучи незаконна. Але у нашій державі законність давно стала ситуативною і підлаштовується до сильнішого. Саме на прикладі мобілізації можна побачити яким монстром є наш шоколадний Президент. Відкриття справ на людей, дискредитація будь-якої опозиції, повістки невигідним особам, перешкоди у роботі ЗМІ, плани щодо обмеження пересування і мітингів… З людей, які «хочуть тут жити, а не вмирати» роблять злочинців ті, хто справді ними є. Я ще перед виборами попереджав, що Порошенко буде гіршим і небезпечнішим за Януковича. Брехня і маніпуляції його фішка і саме завдяки цьому він собі зробив собі перемогу на виборах. І хай навіть багато людей в нас не дуже достойні, але свідомо тягнути їх на смерть це такі річ, яка має мати дуже серйозне виправдання. У нашої влади явно нема чим пояснити масові жертви крім власної тупості або вигоди. Якщо держава не може захистити людей у зоні війни, то вона їх має евакуювати. Хай навіть силою. Цим елементарним методом було б врятовано безліч людей, які загинули жахливою смертю просто тому, що були на території, де дві групи хворих на голову мужиків стріляють одне в одного. Для тих то гра, азарт, а в той час вимирають цілі сім’ї, діти стають сиротами ітд. Тому вмирати ніхто не хоче і владі доводиться застосовувати різні брудні методи. Зокрема, переслідування, прослуховування, роздача повісток некомпетентними людьми, намагання зіграти на почуттях гідності через участь дівчат у війні чи їх зневагу до тих, хто не воює. Хоча справді є багато фізично здорових, які мають певну підготовку чи знання, колись випендрювалися цим, а тепер свідомо уникають мобілізації. Важко сказати чи робили б вони це якби держава все ж забезпечувала всім і дбала про безпеку солдат.

З нами Бог?
Це дууууже дратує. А ще в купі з правдою, яка нібито теж за нами. Тільки от ніхто толком не знає правди про владу, події на Майдані і війні. Звичайно, росіяни забрехалися, але говорити ніби українська влада хороша, а солдати нічого поганого не роблять це просто огидно. Ну а Бог… Я вже не раз говорив про те, що росіяни теж вважають, що він з ними. Коли нема що сказати розумного, то починають приплітати релігію. Якщо він й існує, то йому або начхати на це все, або він не підтримує нікого. Тож досить вже цього ідіотизму. Це все-одно, що б я зараз сказав, що зі мною Бетмен. От спробуйте доведіть, що це не так. Смішно? Тупо? А ви чим краще виглядаєте?

Вихід у війні
Можете кричати, що я диванний експерт, але все ж я мушу коротко описати бачення майбутнього Донбасу. Звичайно, це потребує детального планування, але окремі аспекти можна назвати. Зокрема, швидка побудова надійних оборонних укріплень по всьому кордону з паралельною масовою евакуацією адекватних людей, а далі бомбардування(дорого, але дієво і практикується іншими арміями світу). Поки ворог буде відходити від шоку – взяття під контроль решти кордону. Очевидно, що регіон буде неспокійним ще кілька років та й є багато причин, щоб не інвестувати у його відновлення й тримати ізольованим. Тому там варто зробити щось на зразок Запорізької Січі – кілька військових баз, які б контролювали територію.

Posted by | View Post | View Group

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *